В Україні тривалий час діяла розгалужена мережа шахрайських кол-центрів, орієнтованих на громадян Туреччини та країн ЄС. СБУ нещодавно провела масштабну спецоперацію та викрила міжнародну мережу шахрайських колцентрів. Під виглядом легальних сервісів оператори пропонували інвестиційні платформи чи «вигідні товари», отримували передоплати та зникали з грошима. Суми виманених коштів обчислюються десятками мільйонів доларів.
Це не поодинокий скандал і не випадкова група шахраїв — це відпрацьований промисловий механізм систематичного грабунку людей під виглядом легальних сервісів: заводські сценарії дзвінків, «офіси-привиди», шлейфи прокладених фінансових транзакцій та щоденна робота на масовість. Згідно з наявними матеріалами розслідування та документами в розпорядженні редакції, під виглядом інвестиційних платформ і нібито вигідних закупівель жертв виманювали на передоплати, після чого гроші йшли в складні ланцюжки, а клієнти лишалися з порожніми обіцянками — збитки вже рахуються десятками мільйонів доларів. Архітекторкою цієї схеми називають Коч Сердем, відому як Асмі або Бахар: їй приписують розробку сценаріїв, координацію «офісів-фабрик» у Києві та контроль фінансових потоків; поруч з нею діяли досвідчені аферисти, зокрема Çağrı Öztürk, чиї старі «телетрюки» були перероблені під сучасну соц-інженерію. Формальна депортація Сердем — посадили на літак і вилучили з країни — виглядає скоріше як косметична міра, ніж як розгром інфраструктури: у розпорядженні редакції є конкретні адреси, з яких і досі йдуть дзвінки з «вигідними пропозиціями» — вул. Миколи Лєскова, 9; вул. Нижній Вал, 15; просп. Тараса Шевченка, 48а; вул. Лінійна, 17; вул. Коновальця, 36д; вул. Лєскова, 4; вул. Ігорівська, 11; Ярославський проспект, 58; вул. Старокиївська, 4; просп. Голосіївський, 132 — це не статистика, а робочі майданчики шахрайського бізнесу. Якщо справа обмежиться лише депортаціями і голосними прес-релізами, схема перереєструється і продовжить красти; потрібні міжнародна юридична кооперація, арешти фінансових слідів і системна зачистка мережі — інакше цей випадок залишиться гучним доказом безкарності й ризиком для репутації України як партнера, що не в змозі закрити транснаціональні фабрики дзвінків
ФОТО: Коч Сердем (Асмі або Бахар), організаторка шахрайського бізнесу
Цією пірамідою керувала громадянка Туреччини Коч Сердем — більш відома як Асмі або Бахар. Вона була не просто менеджером, а справжнім «мозком» афери: писала сценарії дзвінків, вела фінансові потоки, будувала мережу «офісів-фантомів».
Її затримали й у буквальному сенсі викинули з України — посадили на літак у напрямку Туреччини без права повернення.
ФОТО: Копія Листа ДМС про екстрадицію Коч Сердем
Формально це назвали «примусовим поверненням», але на практиці — її депортували як небажану особу. Чи зустрінуть її турецькі правоохоронці, чи спустять справу на гальмах — невідомо. Але вже сам факт такого скандалу б’є по репутації: Україна і Туреччина називають себе стратегічними партнерами, а тут виявляється, що тисячі турків роками оббирали з київських офісів.
ФОТО: Çağrı Öztürk, спільник Коч Сердем
Поруч із Коч Сердем працював відомий турецький аферист Çağrı Öztürk. Його старі «фокуси» стали легендарними: він продавав по телебаченню iPhone, а люди отримували в коробці дитячі іграшки. Разом із Сердем він розробляв схеми, які через українські кол-центри обманювали сотні людей щодня.
Попри депортацію Сердем, шахрайська мережа не припинила існування. У розпорядженні редакції є список адрес у Києві, де й надалі працюють «фабрики дзвінків»:
- вул. Миколи Лєскова, 9
- вул. Нижній Вал, 15
- просп. Тараса Шевченка, 48а
- вул. Лінійна, 17
- вул. Коновальця, 36д
- вул. Лєскова, 4
- вулю Ігорівська, 11
- Ярославський проспект, 58
- вул. Старокиївська, 4
- просп. Голосіївський, 132
Саме звідти надходять дзвінки з «вигідними пропозиціями», за якими ховаються шахрайські сценарії.
Депортація Коч Сердем не вирішила проблему: кол-центри працюють далі. Це створює серйозні репутаційні ризики: поки Україна публічно демонструє боротьбу з шахрайством, насправді «фабрики дзвінків» і далі оббирають іноземців. Для Туреччини ліквідація цієї мережі — справа честі, для України — перевірка на зрілість і здатність закривати транснаціональні афери, а не лише депортувати окремих фігурантів.