Чому Росія боїться українського “Нептуна”

Детальна інформація про випробування суворо обмежена. Ми знаємо тільки, що в травні два “Нептуни” влучили точно в ціль за вісімдесят п’ять та сто десять кілометрів від берега. Але, схоже, російські спецслужби вже знають про “Нептун” більше, ніж ми думаємо.

На початку травня агент росіян купив в українських військових, які були присутні на випробуваннях “Нептуна”, частину документації по ракеті.

ФСБ цікавить справжня інженерна перлина проекту – головка самонаведення крилатої ракети.

Українські офіцери переконали агента, що готові продати більше документів, аби дали більше грошей. Спрацювало.

Насправді на наших очах триває операція української контррозвідки. На військових – приховані камери. Щойно агент отримує від них частину документації, контррозвідники беруть його на гарячому.

Його звати Олександр Рущак. Він звик до в’язниці. Півжиття за ґратами – понад двадцять років – із короткими перервами на волі.

“Я по життю зек. Я не за Україну і не за Росію”, – каже він.

На шпигуна не схожий. Стверджує, був лише кур’єром. З ФСБівцями контактував тільки телефоном. Відправляв їм лише фото документів. Гроші знаходив у підготовлених схованках.

“Мені зателефонував чоловік, який назвався Валерієм з ФСБ. Я повинен був передати матеріали на ту сторону цьому Валері”, – розповідає Олександр Рущак.

Про те, хто саме з військових має доступ до інформації про “Нептун”, схоже, російська сторона знала заздалегідь. Звідки вони про це дізнались?

Росіяни роблять усе можливе й неможливе, щоби “Нептун” ніколи не став на бойове чергування. Вони шукають слабке місце унікальної ракети. Але, виявилось, найслабше місце не тільки “Нептуна”, а й усієї ракетної програми, створили самі українці.

На Павлоградському хімічному заводі зберігаються залишки радянських міжконтинентальних балістичних ракет СС-24. Майже чотири десятки велетенських циліндрів, у кожному – по п’ятдесят тонн паливної суміші. Соцмережі періодично лякають павлоградців цими ракетами, мовляв, через них екологія міста під постійною загрозою.

Але перше, що ТСН.Тиждень побачив на території заводу – це дикі тварини. І їм тут добре. Коротка подорож до колишніх ядерних ракет схожа на екзотичне сафарі.

“Ну, який зв’язок між бізонам і ракетами? Ці гіганти тут не для розваги. Вони – частина екологічного моніторингу. За допомогою цих тварин слідкують за рівнем забруднення або чистоти хімічного заводу”, – розповідає спеціальний кореспондент ТСН.Тиждень Андрій Цаплієнко.

Виявляється, старі СС-24 – це не токсичний непотріб, а стратегічний ресурс. Павлоградський хімзавод – єдине місце у світі, де зі старого ракетного палива створюють нове, для нових українських ракет. І не тільки паливо. Бойова речовина “Нептуна” – теж перероблена зі старих ракет. Тож, ці металеві сигари – єдине джерело палива та бойових частин для всієї вітчизняної ракетної програми. Не буде цього ресурсу – ми залишимося без “Нептуна”.

“Не тільки без “Нептуна”, ми б залишились без всього – без боєприпасів, “Вільхи”, “Нептуна”, “Тайфуна”, без усього”, – переконаний генеральний директор ДП НВО “Павлоградський хімічний завод” Леонід Шиман.

“Вільха-М” – ракета залпового вогню, перетворена на високоточну зброю. “Тайфун” – новий ракетний снаряд на заміну застарілим “Градам”. “Грім-2” – аналог російських “Іскандерів” – летить на 280-т кілометрів, змінюючи швидкість та траєкторію. Без палива, яке виробляють тут, ці проекти можна закривати.

Але високоточного удару ракетна програма зазнала від тих, хто мав би її захистити – від українських нардепів. Восени 2019-го року парламент, ухваливши держбюджет, несподівано урізав фінансування переробки СС-24. Ці міжконтинентальні ядерні ракети базувалися в Україні та витягнуті із 46-ти пускових шахт. Грошей перестало вистачати навіть на зберігання “Скальпелів” – саме так їх називали в НАТО. Про переробку, а, значить, про виробництво стратегічного палива, можна було забути. Росіяни готувалися відкорковувати шампанське – вся українська ракетна програма опинилася на межі провалу.

“Не знаю, чи могла Росія вплинути, але їм це дуже вигідно. Думаю, вони дуже раділи, оскільки, чим ми слабші у військових силах та озброєнні, тим легше з нами розмовляти. Не тільки на Донбасі, не тільки у Мінську, але й у світі”, – каже Леонід Шиман.

Коли ТСН.Тиждень їхав до Павлограда, ще не було відомо, що програму вдалося врятувати. Уряд терміново відшукав спосіб фінансування – понад сто тридцять мільйонів гривень. Паливо для ракетної програми – буде. На підприємстві кажуть: наразі Україна здатна створити ракету – увага! – середньої дальності. Так, так. Таку саме, якою з агітаційних плакатів Радянський Союз лякав Сполучені Штати в часи холодної війни.

На «Павлоградському хімічному заводі» переконані, що для цього достатньо 12-14 місяців. Якщо, звісно, Києву вистачить політичної сміливості піти на такий крок, Україна, за потреби, буде спроможна дістати військові цілі за 5 000 кілометрів від кордонів. Навіть за Уральським хребтом. Непоганий ресурс для стримування оскаженілого противника. І спроби Москви зупинити цей раптовий поворот лише підтверджують правильність такої української стратегії.

“Зброя малої та середньої дальності – це більше зброя стратегічного політичного впливу. Це озброєння може ніколи й не використовуватись, але його наявність дозволяє більш вільно нашим політичним лідерам ухвалювати рішення, обговорювати якісь питання на самітах з іншими країнами. Україна не буде сидіти на задвірках, а сидітиме разом з лідерами”, – вважає технічний директор ДП НВО “Павлоградський хімічний завод” Євген Устименко.

Інакше кажучи, переконати окупанта припинити вогонь легше добрим словом і високоточною ракетою, аніж просто добрим словом. Такий шлях до миру, як свідчить світовий досвід, набагато коротший.

Андрій Цаплієнко, Сергій Щекочихин, Віталій Ткачук

Нагадаємо, раніше ЗМІ писали:

Как зе-команда разваливает ракетную программу Украины
Українська армія повертає в бойовий лад відразу 6 типів зенітних ракетних комплексів
Українська крилата ракета успішно пройшла перші випробування