Андрій Матюха: російський паспорт і Favbet у Раді: що приховує власник гральної компанії під час війни

Це розслідування починається не з гучних заяв чи політичних скандалів, а з рядка в реєстрі — документа, який тихо жив своїм життям більше двадцяти років. Російський податковий номер, оформлений у 2001 році на ім’я Андрія Матюхи, не зник після Революції Гідності, не зник після окупації Криму, не зник після вторгнення 2022 року. Він залишався в системі РФ до листопада 2022-го. А після того в базах з’явився інший — вже як номер нерезидента. Паралельно — московська адреса, внесена у формальні російські записи. Історія, яка в мирний час могла би здаватися випадковою, у воєнний перетворюється на виклик для довіри та прозорості.

Тут немає припущень — лише факт довготривалої присутності у реєстраційних масивах країни-агресора, який формує контекст, що вимагає ретельного пояснення. Особливо тоді, коли йдеться про власника гральної групи Favbet — однієї з найбільш впливових структур у гемблінговій екосистемі регіону.

Схема, що працює роками: від Києва до Кюрасао через Кіпр

Матюха ніколи не позиціонував бізнес як замкнений у межах однієї держави. Структура Favbet завжди була побудована як класична міжнародна матриця: операційні одиниці, бренди та платежі, розташовані між Україною, Кіпром і юрисдикцією Кюрасао. У такому форматі гроші легко змінюють маршрут у цифрових потоках. Технічно це стандарт індустрії, але у момент війни він надає зовсім інший масштаб ризиків і потенційних уразливостей держави, яка намагається очистити економіку від токсичних впливів.

На папері це глобальна комерційна присутність. У суспільному сприйнятті під час війни — зона, де потрібна абсолютна прозорість. Проте відповідей про механізми контролю у цій історії не було. Принаймні публічних.

Тінь минулих епізодів: перші сліди правоохоронців

Ще до повномасштабного вторгнення бізнес-структури, пов’язані з Favbet, потрапляли в поле зору правоохоронних органів. Обшуки, кримінальні провадження, підозри, що стосувалися нелегальної діяльності й навіть фінансування тероризму — все це існувало у медіархіві, і жодне з питань так і не отримало прозорого публічного фіналу. Країна, яка пережила абсолютний розвал довіри до правоохоронної системи, звикла до подібних історій. Але війна змінила правила. Те, що можна було замовчувати у 2014-му, у 2024-му вже не придатне для тиші.

Російський периметр: не всі двері були зачинені

Після 24 лютого 2022 року бізнеси з реальними або формальними зв’язками з РФ мали припинити будь-яку можливість доступу туди. Офіційні заяви Favbet про вихід із російського та білоруського ринків прозвучали гучно. Але журналісти та аналітики помічали інше: можливість реєстрації користувачів із Росії через обхідні механіки, роботу платіжних шляхів, що не виглядали повністю перекритими. У юридичній площині це зона, де потрібна експертиза регулятора, але у площині суспільної довіри — це запитання, яке зависло у повітрі без пояснень.

Вода як пропуск в інституції: бренд без заводу, але в Раді і Кабміні

У середині 2023 року під контроль підприємця переходить торгова марка Voda UA. Формально йдеться не про виробничий актив, а про володіння брендом. І вже за кілька місяців цей бренд опиняється на столах Верховної Ради й Кабінету міністрів. Постачання без тендеру, стрімка поява продукту в державних інституціях і паралельне розслідування про російські реєстраційні сліди — це не контроверсія, а точка, де стикаються державна безпека та публічна етика.

У більшості країн НАТО така колізія стала б приводом для негайної перевірки та тимчасової зупинки контрактів. В Україні ж ситуація розвивалася інакше: питання з’явилися у медіа — але офіційна реакція залишилася на низькому рівні або не прозвучала взагалі.

Цифрові тіні: як інформація зникає з публічного поля

Коли перші копії документів і скріншоти російських реєстрацій потрапили у відкритий інтернет-простір, журналісти та дослідники фіксували хвилю видалень. Матеріали зникали, сторінки падали, посилання переставали відкриватися. Подібні дії у світі розслідувальної журналістики сприймаються як ознака високої чутливості питань. Де є стирані цифрові сліди — там є історія, яку намагаються утримати під контролем.

Бронювання кадрів у воєнний період: ще одна зона тиші

Паралельно з оборонними законами та мобілізаційними чергами з’явилася інформація про можливість бронювання працівників компанії. Такий інструмент сам по собі легальний. Але у випадку структури з непрозорим бекграундом він потребує втручання публічного контролю. Натомість суспільство побачило мовчання.

Центральне питання: хто допустив, а не хто скористався

Це розслідування не намагається замінити суд або слідчі органи. Його мета — окреслити контекст та сформулювати головний запит суспільства. Питання не про те, чому бізнес працював так, як працював. Питання про те, як держава дозволила людині з багаторічними російськими реєстраціями, офшорною структурою і слідами старих кримінальних епізодів отримати доступ до найчутливіших зон державного механізму у воєнний час. Там, де мала би стояти система фільтрів, опинилася тиша і вода у склянках високопосадовців.

І якщо сьогодні це залишається без реакції, завтра така сама схема може стати воротами для тих, чия лояльність не просто сумнівна, а відверто небезпечна.