Джазовий фестиваль у Львові — місце дивовижних зустрічей. Одна з них виявилася для мене як відро крижаної води на голову. То була чиста імпровізація. Так буває, коли ніс до носа, після концерту потихеньку пробираєшся до виходу. І БАЦ: стикаєшся з людиною, яка одного разу зробила тобі дуже боляче…
Це було років шість тому.
Перед тим, як з’явитися в ефірі каналу «Прямий», я працювала на 2+2. Одного разу, дізнавшись про кастинг ведучих для ранкового шоу, я запитала у тоді ще генпродюсера «1+1 медіа» Олександра Ткаченка: «Чи не могла би я взяти в ньому участь?»
Відповідь була карколомна: «Ви в дзеркало себе бачили? Аудиторія нашого каналу не те, щоб… Я не готовий ризикувати рейтингами…».
Далі — шок, море сліз і звільнення.
Чи бачила я себе в дзеркало? Так бачила. Начебто нормальна. Та, певно, кольором шкіри для 1+1 не вийшла, на «Антоніну» (збірний образ глядача «Плюсів») не схожа.
Минуло майже 6 років. І ось я на Leopolisjazz, ніс до носа з нинішнім міністром культури Олександром Ткаченком.
У такі моменти річ не в «хоробрості», а в незрозумілій силі, що сама змушує тебе говорити.
Я нагадала Ткаченку про той епізод.
І знову отримала відповідь…
⁃ Так, а що ви хотіли б від мене почути? Вас влаштує відповідь, що зараз я б такого не сказав?
Я остовпіла. Але дружина міністра не мовчала. І навіть тикала мені чомусь, вважаючи за свій обов’язок, напевно, захистити чоловіка. Ну що ж, похвально.
⁃ Так, а може мені ще вибачення у Вас попросити? — сказав Ткаченко з «посмішкою» на обличчі.
Чи можна було тоді знайти інші слова для більш делікатної відмови? Впевнена, так. Будь-який розсудливий чоловік знайшов би що сказати. Можна було тепер просто попросити вибачення по-людськи? Звісно. А так це не просто хамство. Це расизм, хлопці. Вже я-то розуміюсь.
Кому, як не телевізійним топменеджерам та міністрам культури, просувати ідеї єдності в різноманітності в Україні? Але, мабуть, Олександр Ткаченко про таке не чув.
Ви скажете: маркетинг — Бог. А мені і всім, хто знає про цю історію, перше, що спадає на думку — хамство і расизм. Але не тільки.
Який, зрештою, з Ткаченка расист? Насправді це, на мою думку, — відсутність широти характеру, польоту фантазії, вміння приймати несподівані, сміливі, нестандартні рішення, які не вписуються в шаблонні уявлення про те, що сподобається, а що не сподобається нашій публіці. Боязнь ризикувати.
І знову про Leopolis Jazz. Концерт Кріса Ботті, після якого і сталася зустріч, буквально «порвав» зал. На сцені були музиканти різних кольорів шкіри. Уявіть, якби Кріс думав, як міністр культури Олександр Ткаченко? «Я їду в Україну, ця біла країна, ортодоксальна, християнська. Привезу я, мабуть, тільки білих музикантів. А то раптом не зрозуміють»…
І ще: уявіть таку ж ситуацію, як була зі мною, де-небудь на Заході, в Штатах, наприклад. Що було б з продюсером?
Так і не вдалося мені «закрити гештальт». І тепер моя, на 100% українська душа, душа простої української чорної баби, знову кровоточить…
У Києві завжди було місце для тих, хто шукає живе мистецтво, створене руками людей, які…
Коли люди стикаються зі стресом, тривогою або емоційним перевантаженням, вони часто шукають спосіб зменшити напругу…
Стягнення шкоди з винуватця ДТП — це процес, який багато водіїв вимушено проходять після аварії,…
Имя CHANEL давно стало синонимом безупречного вкуса, женственности и утончённого шика. Сумки этого французского дома…
У країні, де кожен день гинуть люди, є той, хто вміє наживатися навіть на війні.…
Це розслідування починається не з гучних заяв чи політичних скандалів, а з рядка в реєстрі…